CPS Director Sergiy SHTUKARIN took part in the press conference on public diplomacy in European integraiton, conducted at the Donetsk Press Club.
Full text of the press release, prepared by the Press Club, as well as the transcript of the speaches, is available below in original languages (Ukrainian and Russian).
ПРЕС-РЕЛІЗ
ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ В СФЕРІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ: ЯКОЮ ВОНА БУДЕ В УКРАЇНІ?
7 липня у Донецькому прес-клубі відбулося засідання, під час якого обговорювалась актуальність формування української публічної дипломатії в сфері євроінтеграції. У заході взяли участь: заступник директора Наукового інформаційного центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці при ДонНУ Ігор Тодоров, виконавчий директор Центру політологічних досліджень Серій Штукарін.
Останнім часом у лексиці дипломатів, політиків, посадовців та науковців з’явилося поняття «публічна дипломатія». Використовують його під час обговорення процесу наближення України до європейської спільноти. Водночас, політологи зауважують: громадськість не повною мірою усвідомлює необхідність активного вивчення і введення цього інструменту формування іміджу держави, як у політичному і суспільному житті самої України, так і за кордоном.
Що ж таке публічна дипломатія? Публічна диплома́тія - комплекс заходів, спрямованих на дослідження та інформування зарубіжної аудиторії, а також на встановлення контактів. Публічна дипломатія - це шлях, яким уряд намагається донести свою думку до людей в інших країнах. Варто почути, про що говорять в інших країнах, що турбує людей і з цього починається вироблення стратегії. З’ясування, яким чином люди отримують інформацію (відповідно – визначення власної присутності в медіа). Визначити тих, хто міг би говорити про нашу політику, наші цінності і нашу культуру.
Вивчати публічну дипломатію актуально, бо одна з її засад - це визначення місця держави на світовій арені, її спроможність забезпечувати власні національні інтереси дедалі більше залежить не лише від економічних чи військових можливостей, але й від її іміджу у міжнародному інформаційному просторі та здатності активно впливати на формування цього іміджу. Створення позитивного та керованого іміджу є нині одним з найважливіших завдань зовнішньої політики будь-якої держави. Позитивний образ держави в масовій суспільній свідомості необхідний, насамперед, для успішного просування та реалізації національних інтересів. В цьому контексті особливо важливою є інформаційна політика держави, одним із ключових напрям¬ків якої є формування сприятливого образу держави, її громадян, зовнішньої та внутрішньої політики, культурних цінностей та способу життя. Цим і займається публічна дипломатія.
Важливу роль у формуванні іміджу держави відіграють ЗМІ, і тому, є невід`ємною частиною публічної дипломатії. Технологічна революція в інформаційних ЗМІ створила дійсно глобальну аудиторію. Вони презентують і ставлять на поря¬док денний громадського обговорення гло¬бальні проблеми. Мас-медіа є ексклюзивним джерелом і миттєвим передавачем інформації та визначають порядок денний для обговорення і прийняття рішень урядом у сфері зовнішньої політики. Медіа служать сигнальною систе¬мою, якою користується уряд для поінформу¬вання про свої дії уряду іншої держави. Національні ЗМІ можуть бути вико¬ристані іноземними урядами для впливу на зовнішній курс країни. Ядром державних іміджевих комунікацій в мережі Інтернет є веб-сайти зовнішньополітичних відомств, спеціальні іміджеві портали, веб-сайти дипломатичних представництв, а також спеціальні електронні видання.
Також важливим моментом формування публічної дипломатії – це налагодження стосунків між громадськими організаціями Це й діаспорні організації, тобто об'єднання громадян певного етнічного поход¬ження, які ведуть діяльність, спрямовану на по¬ширення позитивної інформації про свою істо¬ричну батьківщину та на поліпшення відносин своєї держави із державою, яка є їхньою історич¬ною батьківщиною, і правозахисні організації, і міжнародний екологічний рух, а також дослідницькі центри (think tanks), які виробляють рекомендації для урядів у сфері зовнішньої політики. Тут слід відзначити часту упередженість і заангажованість, що нерідко перетворюється у спроби от¬римати повноваження визначати зовнішньо¬політичні акції. І також конкретні особистості (зокрема, медіа-власники).
Проблема формування позитивного іміджу України на міжнародній арені тісно пов’язана із необхідністю забезпечення достатньої присутності України в міжнародному інформаційному просторі та розробкою наступальної скоординованої інформаційної політики. Імідж держави переважно розглядається як її стереотипізований образ, що існує в масовій свідомості. Зовнішньополітичний імідж держави, відповідно, є складовою частиною її іміджу, яка формується в результаті реалізації державою своєї зовнішньої політики та інформаційного забезпечення державою своєї зовнішньополітичної діяльності.
# # #
Контакти:
- заступник директора Наукового інформаційного центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці при ДонНУ Ігор Тодоров, 8 050 050 27 85 354.
- виконавчий директор Центру політологічних досліджень Сергій Штукарін, 8 050 917 26 11.
Заступник директора Наукового інформаційного центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці при ДонНУ Ігор Тодоров:
"Я хочу зазначити, що словосполучення «публічна дипломатія» в останній час є доволі популярним, але нажаль мало хто чітко може визначити, що це означає. Якщо подивитись в словники, вікіпедію, то теж можна побачити доволі суперечливе визначення. На практиці я займаюся цим вже довго і можна сказати, що існують різні визначення. Але я схиляюся до того, що публічна дипломатія – це дії держави, які спрямовані на те, щоб в іншій країні було створено певне уявлення, про відповідну державу, з допомогою державних структур, громадських організацій, певних особистостей. Держава залучає також національний бізнес. Все це сприяє позитивному іміджу власної країни за кордоном.
Взагалі термін "публічна дипломатія" іноді називають «громадська дипломатія», але це не одне й те ж. Якщо йдеться про "громадську дипломатію", то тут державний компонент не є головним. Тут переважають зв’язки між містами-побратимами, громадськими організаціями. "Публічна дипломатія" перетинається з громадською.
Ще на початку 20 століття, після 1 світової війни, американський президент Вудро Вільсон сказав, що Америка має сприяти позитивному уявленню про себе, і саме держава повинна цим займатися. Але ці слова особливого розвитку не набули. А вже з 70-х років знову у США це розповсюдилось, особливо за часів президентства Джимі Картера, який поставив своїм завданням сприяти забезпеченню і виконанню прав людини у світі. З 80-х років ця суто практична діяльність доповнювалася певними теоретичними розробками, передусім на Заході.
Це поняття перетинається також з піаром. Існує таке поняття, як брендинг держави, і ми усі є акціонерами країни, бо ми - платники податків.
Нажаль, зараз ми маємо негативне сприйняття нашої держави, хоча є і позитивні речі, безумовно. Але я впевнений, що успішність нашого євроінтеграційного проекту буде залежати від того, як наша держава буде себе «продавати» на європейський ринок і як нас будуть сприймати».
Виконавчий директор Центру політологічних досліджень Сергій Штукарін:
«Для Украины в контексте европейской интеграции, я предложу более широкую трактовку термина «публичная дипломатия», основываясь на том, что значит слово «публичная». В переводе с английского «public» - это народ, общественность, т.е. в традиционном понимании, реципиентом выступает народ, а заказчиком – государство. Если посмотреть на термин более широко, то заказчиком также должен выступатm народ. Такое понимание термина «публичная дипломатия», я думаю, должно отвечать запросам Украины в контексте европейской интеграции, а наше государство в данном случае выступает тормозом. Но в первую очередь «публичная дипломатия» Украины должна быть направлена вовнутрь страны.
На сегодня государство не может объяснить народу, что же такое европейская интеграция. Нет активной работы с общественностью. Возможности для «публичной дипломатии» Украины несколько лет назад были огромны, двери были более открыты, сегодня это уже не так. И это ставит крест на европейской интеграции. Если народ выступает реципиентом и заказчиком, то «публичная дипломатия» будет успешной, т.к. украинцы приятные в общении люди, они создают позитивный имидж для европейцев об Украине. Развивать это направление перспективно. В этом нам помогают моногочисленные европейские программы для молодёжи».
Заступник директора Наукового інформаційного центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці при ДонНУ Ігор Тодоров:
«Я погоджуюсь з нашими можновладцями, зокрема з віце-прем’єром з європейської інтеграції паном Немирею, але й він не був оригінальним, коли сказав ще на початку минулого року, що європейська та євроатлантична інтеграція України є не стільки зовнішньою політикою, скільки внутрішньою. І тут нема про що сперечатись, бо успішність євроінтеграції та євроатлантичної інтеграції залежать від внутрішнього стану країни, від її реформування і таке інше. Згадаємо гасло: «Спочатку Європа в Україні, а потім – Україна в Європі». Тому, за великим рахунком, не можна роз’єднати, яка це політика внутрішня, чи зовнішня – має бути комплекс. З одного боку, спрямовано на наше населення, наших громадян, адже вони мають знати на раціональному рівні що це таке, бо, на жаль, в нашій країні, європейськість, європейська інтеграція замінила в свідомості багатьох людей комунізм. Тобто щось таке красиве, добре, богате, а нам, буцімто, нічого особливого робити не треба: ми євроінтегруємось і у нас буде класне життя. А що для цього робити? А нічого! Будемо чекати, коли нам дадуть позитивний сигнал. Але насправді так не буває. Насправді євроінтеграція, якщо брати інституційний вступ до Європейського Союзу, передбачає дуже жорсткі речі, в тому числі ті, що безпосередньо стосуються кожного й, передусім, це те, що відбувається в суто правовій сфері. Але якщо воно в правовій сфері пройшло, воно відбивається й на всьому суспільстві. Наприклад, коли Словаччина 5 років тому стала членом ЄС, і я мав нагоду спитати у посла Словаччини Урбана Руснака: "А що у вас змінилося 2 травня 2004 року?", він каже: "Нічого!". Бо Словаччина зробила великі реформи, передусім, правові з точки зору адаптації законодавства країни до права ЄС. Україна це також робить і, до речі, робить дуже непогано.
Але, на жаль, з боку нашої вітчизняної сторони нема особливо інформування про це. Бо, як мені сказав учасник цих переговорів Тарас Качка, що минулого року під час саміту в Парижі Україна та ЄС домовились, що наша наступна угода після угоди про партнерське співробітництво, яка закінчилася у 2008 році, отримає назву "Угода про Асоціацію", наш президент сказав, що це велика наша перемога й таке інше. З президентом неможна сперечатися, але, з іншого боку, це результат не політики, а саме конкретних юридичних кроків. Ми дійшли до такої глибини міжсекторального співробітництва, що просто іншої угоди, крім як про Асоціацію, не може бути. Більш того, наша угода про асоціацію з ЄС буде першою угодою подібного роду, бо невипадково, що з травня цього року розпочалася східна політика ЄС, спрямована на східне партнерство. З одного боку, ще з 2003 року існує політика сусідства, але нас вона не могла задовольняти за визначенням, бо ми, безумовно, сусіди ЄС, але не такі як, скажімо, Марокко чи Мавританія, все ж таки ми в Європі. І, слава Богу, що минулого року Польща та Швеція запропонували оту політику східного партнерства і 6 країн колишніх республік Радянського Союзу до неї приєдналися.
До речі, Росії теж пропонували, але вона відмовилася, а країни Закавказзя, Молдова, Білорусь та Україна є учасниками цієї політики східного партнерства. Так ось, Україна серед східних партнерів ЄС, безумовно, є провідною країною, і на досвіді України проробляється як і що треба робити з цими східними партнерами. І для нас ця політика, до речі, цікава саме в тому контексті, що вона може додати, яку може мати додану вартість до того, що ми вже маємо з ЄС, а ми маємо достатньо глибоке співробітництво. Так от, повертаючись до того, що не можна виокремити, розрізнити внутрішню і зовнішню політику, бо насправді європейська інтеграція це, передусім, внутрішня справа кожної країни, але та внутрішня справа, яка передбачає відповідальність перед нашими партнерами у ЄС.
Хто ж має відповідати за позитивний імідж країни? З одного боку, є визначене нормативними актами поняття "європейська інтеграція", є відповідні закони, підзаконні акти, тобто на що можна спиратися. Це Закон "Про основи національної безпеки", де прописано, що Україна має бути членом ЄС, відповідні структури існують, це ми кажемо про віце-прем’єра з європейської інтеграції, відповідний підрозділ в Кабінеті Міністрів існує, безумовно на першому місці Міністерство закордонних справ. І ось тут є проблеми стосовно спрямованості на споживача. Хто має займатися тим, щоб європейсько інтегрувати наших громадян? За великим рахунком, це – державна політика, значить держава має цим займатись, але, як завжди, у держави нема коштів, нема того чи іншого тощо.
Минулого року я був спостерігачем публічної перепалки між Міністром закордонних справ і віце-прем’єром з європейської інтеграції Григорієм Немирею, коли пан Григорій казав, що питання інформування громадськості й впливу на громадськість це, передусім, питання NGO, тобто громадських організацій. На що Міністр закордонних справ, вже колишній, казав, що якщо це державна політика, то, безумовно, не можна це робити без підтримки, без залучення громадських організацій. Але держава має бути координатором, якось спостерігати зацікавлено за цим процесом. Я не хочу нікого ображати, але на місцях виходить, що у нас є відповідний підрозділ в Донецькій обласній державній адміністрації, але коли виникають питання звітування, то звертаються і до Сергія, і до мене з питанням: "А що ви провели?", ну ми ділимося інформацією, і я думаю, вона йде у відповідні звіти про те, як діють відповідні державні структури, які за це, до речі, отримують гроші".
Сергій Штукарін:
"Уже несколько лет, с 2005 года, в нашем областном центре повышения квалификации для госслужащих я читаю лекции, провожу семинары, ролевые игры, тренинги – всё, что связанно с европейской интеграцией для разных целевых аудиторий в соответствии с их профилем, и, собственно, это выполнялось по государственной целевой программе. Тогда это было первое поколение программ повышения квалификации госслужащих, сейчас второе. К началу 2009 года со мной связываются для того, чтобы я прочитал лекции, а через неделю позвонили и сообщили, что беспокоить меня больше не будут, т.к. денег не будет и повышения квалификации по этой теме тоже больше не будет.
Нет системности, нет целенаправленного подхода по подготовке госслужащих к грандиозным задачам, которые стоят в нашей европейской интеграции. А эти грандиозные задачи стоят, в первую очередь, на местах, они не стоят в центре, потому что в Киеве есть 10 человек, которые знают, что такое acquis communautaire, и переговорщики, которые ведут переговорный процесс, поэтому, в принципе, такой программы не нужно было бы, если бы наша евроинтеграция была исключительно переговорным процессом между Украиной и ЕС. Потому что действительно есть Тарас Качка, есть его шеф Елена Зеркаль из Центра Адаптации Законодательства Министерства Юстиции Украины, они из людей знающих.
Но сейчас государство просто расписалось в своей неспособности строить работу по вопросам европейской интеграции, потому что на местах так и не были созданы специальные должности, которые отвечали бы за координацию вопросов европейской интеграции, начиная, буквально, с сельского совета, потому что сельский совет может участвовать в программах трансграничного сотрудничества по европейской интеграции. На каждом уровне власти должна быть способность, т.е. специалисты должны знать английский язык, они должны знать, что такое логичная матрица проекта, они должны уметь разобраться в европейской аппликационной форме на подачу грантов, на получение помощи по институциональной, инфраструктурной поддержке. Это всё должно быть, и с этим столкнулись наши страны-соседи, которые вступили в ЕС, и, оказалось, что надо строить очень быстро эту способность, потому что в противном случае деньги просто уходят сквозь пальцы, т.е. они есть в бюджете ЕС на эту страну, но, буквально, как песок протекают, потому что нет на местном уровне человека, который сядет с английского переведёт, аппликационную форму напишет, чтобы эти деньги пришли на местный уровень.
Наша европейская интеграция не возможна, если Украина не будет инвестировать в то, чтобы государственные служащие были подготовлены, чтобы у них была достойная зарплата и чтобы они сидели и целыми днями писали проекты, потому что сегодня это написанная бумажка, а завтра – это уже инфраструктурная помощь и развитый район, город и т.д.
Вопросы евроинтеграции следует преподносить в интерактивной форме. Наше Министерство образования и науки давало большие деньги на то, чтобы информировать общественность по вопросам евроатлантической интеграции. И участвуя в этих конкурсах, мы поняли, что государству проще профинансировать издание книжек, которые пойдут в топку в холодный и голодный год. А проекты, которые действительно направлены на то, чтобы доносить в интерактивной форме госслужащим и другой аудитории информацию о евроинтеграции, рассказывать, что НАТО – это не вражеский блок, министерством не поддерживались.
Международные доноры поддержали проект наших коллег из Чернигова, и руководитель Черниговского центра повышения квалификации госслужащих приехал в Донецк и работал с городскими и сельскими, районными головами. Они участвовали в ролевой игре, симулирующей работу Североатлантического Совета, центрального политического органа, принимающего решения. Роли были распределены таким образом, что руководители местного уровня, которые были против НАТО до мозга костей, в результате интересной организации игры сами стали апологетами. По роли они должны были быть пронатовскими министрами, и в результате они начали убеждать друг друга, что НАТО – это не вражеский блок, он ни против кого не направлен, что это - политический альянс. Владимир Бойко был приятно удивлен тем, насколько донецкие местные руководители органов самоуправления могут быть восприимчивыми и могут позитивно реагировать на эту тематику.
У нас большой опыт в проведении ролевых игр по европейской интеграции (энергетический кризис, вопросы безопасности, ядерная угроза, но в первую очередь – вопросы расширения ЕС). Последняя игра, которую мы провели в Донецке, проходила для «Союзу молоді регіонів України» при финансовой помощи фонда Конрада Адэнауэра. Это был интересный эксперимент. До этого у нас был собственный проект, когда мы за деньги Конрада Адэнауэра для разных политических партий и молодежи проводили такие же ролевые игры, но от СМРУ никто не участвовал. Здесь же участвовал только СМРУ, и все участники тоже оказались апологетами вступления Украины и других стран в ЕС.
В этом плане необходимо форму совмещать с содержанием, чтобы не выпускать книги, которые никто читать не будет, даже если там интересные картинки, а организовывать живое общение с людьми каждый день, и по возможности, с разными целевыми аудиториями и подготовленными специалистами. То есть таких специалистов надо готовить и выделять для их обучения деньги.
Чем интересен Немиря на посту вице-премьера по европейской интеграции? Он довольно долго был представителем гражданского общества, и поэтому он представляет, что такое деятельность общественной организации, какая состоятельность ее в сфере европейской интеграции и каковы возможности Министерства иностранных дел. МИД в вопросах публичных отношений может разве что провести какой-то коррумпированный тендер (тендер на создание позитивного имиджа Украины в конце 2007 года выиграла некая фирма из Харькова).
А общественные организации, судя по результатам отчетов, которые мы получили в результате мониторинга, являются организаторами всех подобных мероприятий, если даже что-то было проведено облгосадминистрацией, то, скорее всего, партнером и реализатором была общественная организация. Общественность не только является получателем того сообщения, которое в вопросах европейской интеграции хочет донести государство, она также является и основным провайдером, и только способность общественных организаций, как институций гражданского общества, активно влиять на эти вопросы каким-то образом продвигает это дело в Украине. Если бы этого не было, то вопрос евроинтеграции в целом бы не стоял. Он бы «витал» в Киеве и иногда возникал в скандальном контексте в новостях. Сейчас из-за того, что эти государственные целевые программы не работают, но из-за них столько шума, отношение скорее негативное.
Мы должны разделять внутреннюю и внешнюю политику, и здесь разделение должно быть четкое. Если есть иностранный элемент, то это - внешняя политика. Если есть внутренний контекст, и иностранного элемента нет или он вторичен, то это – внутренняя политика. Иностранный элемент в нашей европейской интеграции должен быть четко определен, потому что, если он размыт, то у граждан, даже с высшим образованием, возникает ощущение того, что кто-то «оплачивает музыку», что это все заказано. И скорее всего, оплачено ЦРУ или другими непонятными структурами из ЕС (потому что не понятно, какой аналог ЦРУ есть в ЕС). Необходимо объяснить, почему ЕС финансирует что-то, связанное с евроинтеграцией, с проведением массовых мероприятий в Украине, для кого это нужно, почему государство Украины не делает это за свои деньги.
Всем известно, что в третью субботу мая согласно указу Президента от 2003 года в Украине празднуется День Европы. В прошлом году День Европы проходил в Донецке. Мероприятие проходило в парке Щербакова с концертом европейских исполнителей. Почему в этом году в Донецке не было такого Дня Европы? Ведь указ Президента никто не отменил. Дни Европы были в Тернополе, Кривом Роге и других городах, там, где их финансировала и организовывала Европейская Комиссия.
Необходимо сказать гражданам, что, к сожалению, Украина не может выделять деньги на проведение информационных мероприятий, на подготовку наших специалистов, на то, чтобы осуществлять реформы. Евросоюз дает нам деньги, потому что: а) мы очень бедные, б) мы не можем совладать с коррупцией и в) они хотят иметь у себя по соседству зону стабильности, не зону войн и конфликтов. Они проводят проект прямой бюджетной поддержки, но даже в этом формате мы не можем эффективно действовать. Нужно понимать, что европейские деньги – это не заказ ЦРУ, а помощь отсталому, бедному, коррумпированному государству для того, чтобы оно не развалилось, а двигалось по пути цивилизации. Поэтому здесь надо четко разделять вопросы внешней и внутренней политики.
Ігор Тодоров:
В класичному розумінні публічної дипломатії, яка виникає ще за умов холодної війни, будувати свій позитивний імідж на фоні образу ворога було набагато простіше і краще. Зараз такого немає: є багатополюсний, або монополюсний світ (існують різні точки зору: є США і всі інші або ж кілька центрів впливу у світі). В публічній дипломатії, якою займаються США, - безумовні класики. Європейським країнам, старим країнам ЄС, нічого не треба робити, а лише підтримувати такі бренди, як Німеччина, Велика Британія, Італія, Франція. А от Польщі треба була добиватися того, щоб її не сприймали як країну сантехніків, які за невелику заробітну платню працюють у Франції. З початком нового століття публічна дипломатія перейшла в дещо комерційну площину, в хорошому розумінні цього слова. В НАТО існує доволі поважний орган – Департамент публічної дипломатії, з яким ми співпрацюємо багато років, с 1997 року в Києві існує центр інформації і документації НАТО, як підрозділ цього Департаменту.
У штабі НАТО існує потужний орган департамент публічної дипломатії, ми співпрацюємо з ним з 1997 року. У Києві знаходиться Центр інформації і документації НАТО, як підрозділ департаменту публічної дипломатії. Їх діяльність дуже цікава та корисна. Завдяки діяльності телебачення ( ця структура НАТО надає свої сюжети одразу провідним ЗМІ).
Мало хто знає, що прийнято політичне рішення збільшити наш контингент в Афганістані втричі, переважно за рахунок лікарів. Спочатку сприйняття українців там було негативним, наприклад, спеціалістів з країн Балтії сприймали нормально, з України – погано, бо це агресори, які 10 років тому були окупантами Афганістану. А тепер, завдяки професіональній діяльності наших лікарів, вони можуть спокійно пересуватись територією країни без супроводу військової техніки. Їм довіряють, їх знають та люблять. І це створення позитивного іміджу теперішньої України.
Ви знаєте, яке сприйняття НАТО в нашому регіоні, або в Криму. Отже, діяльність НАТО, переважно зовнішня, скерована на створення позитивного іміджу саме комерційними засобами, виходячи з досвіду, який існує.”
Сергій Штукарін:
В Америке каждый второй знает о негативном имидже СССР. И когда мы бывали в США, в середине 90-х, приходилось рассказывать, что такое Украина, показывать на карте. Ассоциация с СССР была связана с тренингом по гражданской обороне "пригнись и накройся". Наш имидж нужно создавать заново, основываясь не на дихотомии (одно было империей зла, а второе – экономически развитое демократическое государство). Нужно оставить «холодную войну» в прошлом. Украина должна строить свой имидж, отдельно от России и стран бывшего СССР. Мы должны использовать высокие технологии, летать в космос, развивать высокотехнологичное производство, интересное всему миру. Украина обладает огромным потенциалом, нужно развивать и вкладывать ресурсы в инфраструктуру.
Ігор Тодоров:
З приводу ролі медіа у публічній дипломатії, то маємо розуміти, що у нас обмежені ресурси і сподіватися на державні кошти не доводиться. Але насправді публічна дипломатія пов’язана з державною діяльністю, але держава має залучати певні приватні ресурси. Як приклад: донецька транснаціональна компанія “System capital management” використала шалені гроші, щоб розташувати у бізнесових та всесвітньо впливових медійних виданнях (News-week ) свою рекламу. Також у потужних аеропортах світу (на в`їздах чи виїздах) Вони витрачають гроші, щоб отримати ще більше грошей, але це українська компанія. «Індустріальний союз Донбасу» в Угорщині купив металургійний комбінат, який з радянських часів там не працює, він був в жахливому стані до придбання, тепер українській посол в Угорщині дякує цій компанії. І відповідно для Угорщини – робочі місця.
Сергій Штукарін:
Капитал в современной экономике в любой момент может изменить свою национальную принадлежность, он транснационален. И пока этот товар рекламирует Украину, это на данный момент хорошо. Но на самом деле, в любой момент эту компанию прижмут, компания изменит свою национальную принадлежность. И на имидж Украины такая реклама работать не будет, И все же – это реклама отдельного бренда, а не страны в целом.
Потенциал для европейской интеграции – это сами граждане, которые ведут электронные дневники на английском языке и электронные сообщества (например, как подключенный к твиттеру дом в Великобритании).
Масс-медиа должны объяснять собственным гражданам, и формулировать четкое понятия, что такое евроинтеграция, и способствовать на качественном уровне (не путая Европейскую комиссию и Совет Европы), информировать каким образом, Украина достигает прогресса. И если это будет интересно, то будет пользоваться спросом и у бизнеса и граждан других стран. Нужно проецировать позитивный имидж страны для граждан Евросоюза. У нас огромный туристический потенциал, и сейчас на этом можно заработать деньги. Если будут работать 3 этих компонента, мы существенно продвинемся в вопросе европейской интеграции. И медиа здесь - основной партнер.
|
